Сергій Хлєбніков, адвокат, начальник юридичного відділу ПО «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами», — про головні проблеми захисту прав на інтелектуальну власність в Україні та рішення для них, які здатен забезпечити новий IP-суд.
Репліки з дискусії «Кого і як захищатиме Вищий суд з питань інтелектуальної власності?» в УКМЦ, організованої Фундацією DEJURE.
Один вищий суд замість усіх господарських
— Наша організація управляє багатьма правами всесвітньо відомих компаній, наприклад, таких як Warner Music, Sony Music, а також багатьох локальних компаній, виконавців, виробників фонограм тощо. Найпоширеніша проблема наших клієнтів — використання творів без дозволу. Зокрема, публічне виконання у кафе, барах, ресторанах, магазинах, інших публічних закладах, на телебаченні та в Інтернеті, звісно.
Порушення авторського права і суміжних прав відбуваються в усіх регіонах країни, і через це нам доводиться подавати позови не тільки в Києві, а в безліч господарських судів на території всієї України. Навіть чисто фізично це дуже важко. Сильне представництво ми маємо в Києві, маємо ще в кількох регіонах. А в інших — змушені залучати представників зовні. Іноді вони навіть не є юристами, бо документи ми готуємо тут, в Києві, а вони просто ходять представляти наші інтереси. Поява вищого спеціалізованого суду в столиці знімає ці проблеми.
Єдність судової практики замість локальних розбіжностей
— Сьогодні на місцях формується різна судова практика. Дуже часто місцеві суди неналежним чином, неуважно враховують практику вищих судів України — того ж Вищого господарського суду, Верховного Суду — і фактично починають розглядати справи, виходячи з якихось власних переконань, не враховуючи вже сформовану практику.
Таким чином замість однієї зрозумілої судової практики, всеукраїнської, ми маємо локальні відмінності, які дуже ускладнюють взагалі розуміння користувачам, як можна використовувати об’єкти інтелектуальної власності, щоб уникнути якихось проблем.
Судді, чиї рішення не підривають основи інтелектуальної власності
— Мусимо визнати, що велика кількість суддів має недостатньо високу кваліфікацію з теми інтелектуальної власності. І це зрозуміло, бо це не є їхньою профільною діяльністю. Певне підвищення кваліфікації в цій сфері якось проводиться, але несистемно. Тобто вони фундаментальних знань у цій галузі не мають і вимушені розбиратися по ходу розгляду справи.
А іноді виникають такі специфічні питання, які знаходяться поза рамками їхнього розуміння, бо там необхідні дуже глибокі знання з теми інтелектуальної власності. Наприклад, питання розмежування авторського права і суміжних прав. Незважаючи на те, що вони регулюються одним і тим самим законом, це принципово різні речі. Доводилося бачити такі рішення суддів місцевих судів, коли вони відмовляють, наприклад, у позові стосовно суміжних прав, приходячи до висновку, що авторські права дотримані. Тобто навіть самі основи інтелектуальної власності підриваються такими судовими рішеннями.
Кваліфікований розгляд замість непотрібних експертиз і досліджень
— Дуже популярним серед суддів є призначення експертиз тоді, коли вони не знаходять вирішення правового питання і, щоб відійти від власної відповідальності за це, призначають експертизу. Експертизу, насправді, невиправдану.
І, звісно, відповідачі дуже полюбляють користуватися таким підходом, оскільки будь-яка експертиза — це затягування розгляду справи мінімум на рік.
Також популярним зараз є спосіб захисту, при якому відповідачі вдаються до такого підходу, як використання припущень у своїх правових позиціях. Тобто в судовій справі безумовно потрібно використовувати докази, так є за ГПК, але вони використовують припущення на кшталт «А можливо, все відбувалось якось інакше» — без будь-яких конкретних підтверджень. І, коли суддя не має достатньої кваліфікації, він переймається всіма цими питаннями і починає їх досліджувати, — а це можна робити до безкінечності.
Постійна практика і підвищення рівня за спеціалізацією
— Сподіваюсь, що і Громадська рада доброчесності у процесі добору буде ефективною. Але щодо суддів саме ВПСІВ я би акцент поставив на професіоналізмі. Бо відбір дуже важливий, і щодо доброчесності — ГРД вже має певний досвід, а от щодо професійності — такого досвіду Україна ще не має.
Наскільки я пам’ятаю, конкурс до ВСПІВ сьогодні — 10 осіб на місце, обирати є з кого. Однак ми не очікуємо, що одразу з початком роботи ВСПІВ все буде добре, суперпрофесійно і так далі. Питання не в тому, що прийдуть судді, які все знають у сфері інтелектуальної власності. Просто якщо на сьогодні спеціалізація «інтелектуальна власність» є однією з багатьох, які є у суддів, і часто вони вважають її якоюсь для себе додатковою (а є взагалі категорії суддів, які мають одне бажання: тільки не інтелектуальна власність, бо це складно, і краще, щоб це судив хтось інший), то в цьому конкурсі беруть участь судді, які свідомо обирають саме цю спеціалізацію і, відповідно, налаштовані на те, щоб самовдосконалюватися в цьому.
Якщо якісь сфери їм і невідомі, їм допоможуть відповідні спеціалісти, будуть проводитись відповідні тренінги. І навіть те, що вони у цій сфері будуть весь час вести практику, це безумовно допоможе їм вийти на відповідний рівень. Тобто я вважаю, що в будь-якому разі, якщо фаховий потенціал, інтелектуальний потенціал у судді є, він добере те, чого йому не вистачає, щоб бути ефективним суддею в цій галузі.